Як відомо, загальна позовна давність, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлюється тривалістю у три роки (згідно зі ст. 256-257 ЦК України).
Утім, у спірних ситуаціях слід не забувати, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку (стаття 264 ЦК України).
При цьому, у спорах щодо нарахувань та заборгованості за житлово-комунальні послуги, суди повинні дослідити призначення платежів, квитанції на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу, встановити чи не свідчить така дія про визнання лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Для прикладу пропонується розглянути справу № 437/2726/13-ц.
У лютому 2013 року міське комунальне підприємство Теплокомуненерго звернулося до суду з позовом до Осіб про стягнення заборгованості за послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, Теплокомуненерго посилалося на те, що воно постачало теплову енергію у квартиру Осіб, тобто між сторонами виникли фактичні договірні відносини щодо надання житлово-комунальних послуг на підставі відкритого особового рахунку. Відповідачі своєчасно не здійснювали розрахунки за надану їм теплову енергію, у зв’язку з чим виникла заборгованість за період з 01 липня 1996 року до 01 грудня 2012 року в сумі 5 218 грн 28 коп. Враховуючи викладене, Теплокомуненерго просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь вказану заборгованість, а також 4 185 грн 21 коп інфляційних втрат, 1 375 грн 41 коп — 3 % річних, всього — 10 778 грн 90 коп.
Рішенням районного суду міста Луганська від 31 жовтня 2013 року в задоволенні позову відмовлено у зв’язку з пропуском позовної давності.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що Особи, як споживачі послуг з теплопостачання належним чином не виконували зобов’язання щодо своєчасної та повної оплати наданих їм послуг, у зв’язку з чим прострочили виконання грошового зобов’язання. Позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості з теплопостачання за період з 01 липня 1996 року до 01 грудня 2012 року, проте з указаним позовом Теплокомуненерго звернулося 19 лютого 2013 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 257 Цивільного кодексу України, про застосування якого було заявлено відповідачем.
Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2014 року апеляційну скаргу Теплокомуненерго задоволено.
Рішення районного суду міста Луганська від 31 жовтня 2013 року змінено. Резолютивну частину рішення викладено в наступній редакції: «Позов Теплокомуненерго до Осіб про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання та гарячого водопостачання – задовольнити частково. Стягнути солідарно з Осіб на користь Теплокомуненерго заборгованість за послуги теплопостачання та гарячого водопостачання за період з 01 лютого 2004 року по 01 грудня 2012 року в сумі 7 297 грн 47 коп. та судові витрати по сплаті судового збору в сумі 156 грн. У задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за послуги теплопостачання та гарячого водопостачання за період з 01 липня 1996 року по 31 січня 2004 року — відмовити за пропуском строку позовної давності».
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що здійснюючи часткове погашення заборгованості за житлово-комунальні послуги, а саме у лютому 2007 року та у лютому 2010 року відповідачі своїми діями перервали перебіг позовної давності, тому повинні сплатити борг за період з 01 лютого 2004 року до 01 грудня 2012 року з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3 % річних від простроченої суми. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за період з 01 липня 1996 року до 31 січня 2004 року, апеляційний суд виходив з того, що позивачем пропущено позовну давність.
Як зазначив апеляційний суд:
Колегія суддів погоджується з доводом апеляційної скарги про те, що у зв’язку із здійсненням відповідачами оплати за послуги після того, як вони не здійснювали оплату,строк позовної давності перервано, що відповідає вимогам статті 264 Цивільного Кодексу України, яка передбачає переривання перебігу строку позовної давності.
У лютому 2010 року відповідачами внесена оплата в сумі 484,00 гривень, в той час, коли було нараховано за лютий 2010 року 283,92 гривень.Тому, вказані дії відповідачів розцінюються таким чином, що ними сплачено 283,92 гривень за лютий 2010 року та 200,08 гривень за минулі місяці, оскільки, як вбачається з розрахунків заборгованості, відповідачі до сплати ними послуг у лютому 2010 року декілька місяців послуги не оплачували.
Такими діями відповідачів, останніми перерваний строк позовної давності у лютому 2010 року.
При таких обставинах,якщо і застосовувати строк позовної давності до заявлених вимог, то період відрахування слід починати з лютого 2010 року, а період стягнення – з 01.02.2007 року по 01.02.2010 року.
Однак, як вбачається з розрахунків заборгованості, у лютому 2007 року відповідачами також внесена плата за послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання в сумі 580,00 гривень, коли до оплати їм пред`явлено 328,09 гривень, і таким чином, 328,09 гривень за лютий місяць 2007 року та 251,91 гривень за минулі місяці в рахунок погашення суми боргу.
Тому періодом відрахування позовної давності слід починати з лютого 2007 року, а періодом стягнення слід вважати – з 01.02.2004 року по 01.12.2012 року.
У червні 2014 року Особа подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду Луганської області від 29 січня 2014 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
01 жовтня 2018 року Сватівським районним судом Луганської області надіслано до Верховного Суду відновлене судове провадження.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав:
Судами встановлено, що відповідачі є абонентами Луганського МКП «Теплокомуненерго» і користуються послугами з теплопостачання та гарячого водопостачання.
Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Суб’єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого cамоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень або будинків та балансоутримувачі, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником послуг (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 64 Житлового кодексу Української РСР (далі – ЖК Української РСР) члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім’ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із зазначеного договору.
Згідно зі статтею 162 ЖК Української РСР плата за користування жилим приміщенням і за комунальні послуги в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов’язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.
Послуги із забезпечення тепловою енергією у вигляді централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою місця проживання відповідачів надаються Луганським МКП «Теплокомуенерго» згідно з Правилами надання населенню послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі – Правила № 630).
[…]
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та підпункту 1 пункту 30 Правил № 630 споживач зобов’язаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Судами встановлено, що відповідачі користувалися усіма наданими їм послугами, проте не оплачували їх у повному обсязі, у зв’язку з чим в період з 01 липня 1996 року до 01 грудня 2012 року в них утворилася заборгованість за надану їм теплову енергію в розмірі 5 218 грн 28 коп.
[…]
Апеляційним судом встановлено, що у лютому 2007 року відповідачами внесена плата за послуги з теплопостачання та гарячого водопостачання в сумі 580 грн, з якої 328 грн 09 коп. було сплачено за поточний місяць, а 251 грн 91 коп. – за минулі місяці в рахунок погашення боргу.
У лютому 2010 року відповідачами було сплачено 484 грн, з яких 283 грн 92 коп. – за поточний місяць, а 200 грн 08 коп. – за минулі місяці.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Частинами першою, п’ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Згідно з частиною першою статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Частиною другою статті 264 ЦК України передбачено, що позовна давність переривається у разі пред’явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що відповідачі, сплативши частково заборгованість за житлово-комунальні послуги, перервали позовну давність.
Зазначене відповідає правовій позиції, раніше висловленій Верховним судом у постанові від 22.03.2017у справі 6-43цс17:
Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, в силу частини третьої цієї статті після переривання перебіг позовної давності починається заново.Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу.
При цьому якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про переривання строку позовної давності, керуючись лише наданим позивачем розрахунком, без дослідження та перевірки наданих відповідачем квитанцій, в яких зазначено про сплату останнім саме періодичних платежів за отримані комунальні послуги.
Окрім того, у листі відповідача до позивача, на які посилалися суди попередніх інстанцій при ухваленні судових рішень, споживач указав, що зазначена у повідомлені сума заборгованості не відповідає дійсності та вимогам чинного законодавства.
Суди, ухвалюючи судові рішення у справі на підставі розрахунку, наданого позивачем, та відмовляючи в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності, не звернули уваги на те, що в розрахунку позивача немає призначення платежів відповідача; не дослідили наданих відповідачем квитанцій на сплату житлово-комунальних послуг та історію таких оплат і в разі вчинення боржником оплати чергового платежу, чи не свідчить така дія про визнання ним лише певної частини боргу, що не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Отже, споживачам у спірних ситуаціях з нарахуваннями за послуги або наявною заборгованістю слід бути уважним при здійсненні чергових платежів та вчиненні дій чи інших платежів, що можуть свідчити про визнання оспорюваної частини боргу, або частини боргу, для якої пропущена позовна давність.
Джерела
