Ремонт трубопроводу холодної води до будинку

Запитання:
Проблема полягає у наступному — постачальник “…” та міська влада у моєму місті відмовляються ремонтувати трубопровід холодної води до нашого будинку. На сусідній ділянці, яка належить міськраді стався порив,але місцева влада та постачальник не вважають за потрібне щось ремонтувати. Хто має за це відповідати?
Відповідь:

Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджені Наказом Мінжитлокомунгоспу від 27.06.2008 № 190, визначають порядок користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення населених пунктів України (далі — Правила № 190).

Як визначено пунктом 1.2 Правил № 190 межа балансової належності – лінія розподілу елементів систем водопостачання та водовідведення і споруд на них між власниками або користувачами.

Відповідно до пункту 1.3 Правил № 190 виробник обслуговує вуличні, квартальні та дворові мережі водопостачання та водовідведення, споруди і обладнання, а також технологічні прилади й пристрої на них, які перебувають у нього на балансі або на які є відповідний договір на обслуговування із споживачем.

Згідно з пунктом 1.5 Правил № 190 водопровідні вводи державного житлового фонду, житлово-будівельних кооперативів, а також об’єднань співвласників багатоквартирних будинків, усі магістральні й розподільчі внутрішньоквартальні мережі централізованого водопостачання, а також вуличні водорозбірні колонки, призначені для колективного водокористування, окремо розташовані підвищувальні насосні станції холодного водопостачання, артезіанські свердловини передаються за згодою власника згідно з відповідними рішеннями органів місцевого самоврядування на баланс виробника для подальшої експлуатації.

Як визначено пунктами 1.8-1.10 Правил № 190 виробник відповідає за технічний стан мереж гарячого водопостачання тільки у разі перебування таких мереж у нього на балансі.

Межею вуличної мережі водовідведення, яку обслуговує виробник, є контрольний колодязь на ній включно, а межею дворової мережі водовідведення – перший від будинку колодязь включно.

У випадку відсутності контрольного колодязя на випуску водовідведення межею будинкової мережі є її приєднання до вуличної мережі.

Як визначено пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» спільне майно багатоквартирного будинку – приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія;

Відповідно до статей 4 і 5 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна. Спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників.

У статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» визначено, що співвласники зобов’язані: забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; забезпечувати технічне обслуговування та у разі необхідності проведення поточного і капітального ремонту спільного майна багатоквартирного будинку.

Також відповідно до статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов’язані брати участь у загальних витратах, пов’язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках.

Таким чином, спершу вбачається за доцільне встановити належність запитуваного майна для визначення обов’язку щодо його утримання.