Вузлами комерційного обліку теплової енергії оснащено 83%, гарячої води – 17%, питної води – 77% житлових будинків в Україні. 11 з кожних 100 лічильників, встановлених в житлово-комунальному господарстві України, – це прилади класу точності 2,5, які використовувалися за СРСР. Лише 8 зі 100 – це смарт-лічильники, що обладнані системою дистанційного збору інформації та мають можливість здійснювати облік за тарифами, диференційованими за проміжками часу.
Такі дані наводить Міністерство енергетики. Також пресслужба Міненергетики розмірковує над проблемами споживання електроенергії, економії тепла, лічильниками та смарт-технологіями.
Ощадливе споживання
Весь день ми оточуємо себе приладами, які працюють на електроенергії: лампи, комп’ютери, пральні машини, телевізори, електробритви, електрочайники та інші кухонні прилади… Це означає, що перш за все потрібно озирнутися навколо, проаналізувати, наскільки енергоефективну техніку ми використовуємо, і за можливості замінити її на енергоощадну. А для цього – зазирнути на етикетки енергоефективності товарів.
Україна почала впроваджувати енергомаркування товарів, наслідуючи Європу, в межах Угоди про асоціацію з ЄС. На сьогодні Держенергоефективності розробило та Уряд затвердив 15 технічних регламентів енергетичного маркування енергоспоживчих продуктів. Також Міненерго прийняло 11 наказів про затвердження переліків національних стандартів, що відповідають європейським гармонізованим стандартам. Адаптація технічних регламентів і впровадження європейських гармонізованих стандартів триває.
Вже сьогодні споживачі можуть побачити на полицях супермаркетів товари з українською енерго-етикеткою. На етикетці обладнання поділяється на різні класи ефективності від A до G, де клас A – найбільш енергоефективний, а G – найменш ефективний. Найкращий наразі клас енергоефективності +++.
Вибір на користь більш енергоефективних пристроїв відкриває можливість для значної економії. За розрахунками європейських експертів, при запровадженні всіх технічних регламентів з енергетичного маркування відповідного енергоспоживчого обладнання в Україні можливо досягти економію електроенергії на рівні близько ГВт∙год.
А як щодо економії тепла?
Більшість багатоквартирних будинків в Україні має централізоване опалення. На відміну від автономного опалення приватного будинку, в багатоквартирні будинки теплова енергія подається загальною мережею трубопроводів від загальної котельні. Тому мешканці будинків поруч з котельнею зазвичай отримують так званий «перетоп» та вимушені відкривати вікна. Водночас у віддалених будинках радіатори ледь теплі – «недотоп», і в хід йдуть електричні обігрівачі. Аналогічна ситуація може бути й в межах будинку залежно від поверху та під’їзду. При цьому можливості регулювати подачу тепла за такої системи немає. Виправити це шляхом утеплення стін не завжди вдається ефективно. Починати треба з регулювання системи опалення.
Під час термомодернізації будинку з централізованим теплопостачанням перш за все варто задуматися про встановлення індивідуальних теплових пунктів (ІТП). Це – автоматизована модульна установка, що передає теплову енергію від тепломереж, що йдуть з котельної, до системи опалення, гарячого водопостачання та вентиляції житлової будівлі. В Україні у 83% будинків вже встановлено лічильники тепла, і саме ці будинки повинні бути оснащені ІТП як основним інструментом регулювання й споживання тепла.
Особливість ІТП в тому, що вони дають змогу регулювати подачу тепла в будівлю залежно від погоди, а отже, і економити кількість спожитої теплової енергії. Більшість об’єктів, на яких встановили ІТП з автоматичним погодозалежним регулюванням, показують економію від 20 до 40%.
Уважні підрахунки
Сьогодні в житлово-комунальному комплексі України питомі витрати енергетичних ресурсів під час виробництва й надання житлово-комунальних послуг у 2,5-3 рази більші, ніж у розвинених країнах. Через застаріле, зношене виробниче обладнання та інфраструктуру доставки марно витрачається газ, тепло та електроенергія. Боротися з цим можна не лише зі сторони підприємств. Багато – і в руках споживачів. Можна почати з обліку спожитих ресурсів в себе вдома.
В Україні лічильники найчастіше встановлюються для контролю за споживанням у двох випадках – для електроенергії та для природного газу.
На кінець 2019 року в країні було встановлено 17,7 млн лічильників електроенергії, з них 16,5 млн – у населення. Втім, це не означає, що контролювати споживання та втрати електроенергії зараз дуже легко. Частина з лічильників пам’ятає ще радянські часи. 11 з кожних 100 лічильників – це прилади класу точності 2,5, які використовувалися за СРСР, коли ощадливим споживанням електроенергії не надто переймалися, і мають бути якнайшвидше замінені.
Що стосується газу, то в Україні лічильники (індивідуальні та будинкові) мають 91% побутових споживачів, за даними ліцензіатів НКРЕКП на початок минулого року.
З рештою “комуналки” ситуація дещо гірша. За найсвіжішими підрахунками Держенергоефективності на підставі даних місцевої влади, станом на березень цього року вузлами комерційного обліку теплової енергії оснащено 83%, гарячої води – 17%, питної води – 77% житлових будинків. Низьке поширення лічильників води стримує боротьбу із втратами води в системах централізованого водопостачання, про які ми писали раніше. Натомість за наявності лічильників можна було б зекономити необліковані витрати води. Відтак, підприємства водопостачання змогли б скоротити споживання електроенергії, необхідної для виробництва зекономленого обсягу води.
Смарт-технології
Загалом, проблема не стільки в кількості, скільки в якості лічильників. У сучасному світі для ефективного обліку електроенергії, і газу, і тепла, і води доступні смарт-технології. Проте в Україні вони ще слабо поширені.
Скажімо, найбільш дієвим підходом до обліку, який дає змогу відслідковувати втрати електроенергії, є масове встановлення автоматизованих систем комерційного обліку електроенергії (АСКОЕ), в які об’єднують “розумні” лічильники, що можуть зберігати дані про обсяги споживання в незалежній пам’яті та передавати дані на основі технології Smart Metering на віддалений сервер. Такі системи дають змогу дистанційно знімати показання з лічильників, автоматично фіксувати їх у певному проміжку часу та виявляти аварії на лініях електромереж, несправність приладів, точки втрат.
Крім того, використання “розумних” лічильників дозволяють споживачам відчутно зменшити платіжку. Наприклад, багатотарифні (багатозонні) лічильники дають змогу сплачувати не за одним загальним тарифом незалежно від часу споживання електроенергії, а за кількома різними. Двозонний лічильник (зазвичай найбільш вигідний для побутових споживачів) передбачає використання електроенергії вдень за звичайним тарифом, а вночі – за нижчим нічним. Тризонний лічильник розрізняє три “часові зони” – пік, напівпіки та ніч, коли вартість електроенергії також відповідно різна.
Україні, втім, до таких провідних технологій як основних у побуті ще далеко. Хоча 83 з кожних 100 лічильників в країні – електронні (а в АСКОЕ можуть використовуватися лише електронні лічильники), лише зі 100 – це смарт-лічильники, що обладнані системою дистанційного збору інформації та мають можливість здійснювати облік за тарифами, диференційованими за проміжком часу. Їх кількість поступово збільшується, втім ще є дуже малою. І ще менше в країні лічильників, підключених до АСКОЕ (5 з кожних 100).
Самостійне виробництво
Разом із розвитком новітніх технологій споживачі тепер можуть не лише ощадливо споживати та ретельно контролювати обсяг використаних ресурсів, а й одночасно брати на себе роль виробників енергії. Це так звані проз’юмери (prosumers), які самостійно генерують електроенергію з відновлюваних джерел, споживають її та за наявності надлишку навіть можуть її продавати іншим споживачам.
Це можуть бути як домогосподарства, які, скажімо, встановлюють сонячні батареї на приватному будинку, так і кооперативи чи об’єднання мешканців багатоквартирного будинку, школи чи лікарні, або підприємства, для яких вироблення електроенергії не є основною діяльністю (магазини, офісні будинки тощо).
Наявність проз’юмерів сприяє сталому розвитку енергетичного сектору, оскільки збільшує розподілену (децентралізовану) генерацію енергії з відновлюваних джерел, а також полегшує балансування системи і підвищує конкуренцію на ринках електроенергії. Плюс, це забезпечує виробництво та споживання в одному місці, а отже, зменшує втрати в мережі. І це – на додачу до переваг для безпосередньо проз’юмерів, які стають енергетично незалежними. Саме цим шляхом крокує Європа.
В Україні проз’юмерів небагато, проте їх з кожним роком більшає. Завдяки запровадженню стимулюючого «зеленого» тарифу та інвестиціям на суму близько 600 млн євро кількість сонячних станцій приватних домогосподарств зросла із близько 240 на кінець 2015 року до майже тис. на кінець 2020 року.
Наразі їх загальна потужність сягає 779 МВт, і в середньому на рік вони можуть виробляти близько 895 млн кВт*год електроенергії. Цього достатньо, щоб забезпечити близько 298 тис. домогосподарств. Тобто, одне домогосподарство зі своєю сонячною електростанцією може не тільки забезпечувати себе чистою електричною енергією, а й ще інших домогосподарств.