Як було коректно сформульовано в одному з листів-роз’яснень Мін’юсту, зі смертю особа перестає існувати фізично, але значна кількість цивільних відносин, у яких вона була носієм прав та обов’язків, переживає її.
Фактично, померла особа лишається власником майна до його спадкування. Отже, згідно зі статтею 322 Цивільного кодексу України, вона продовжує лишатися носієм обов’язку утримувати майно, що їй належить.
У свою чергу, відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач — фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна [1], або за згодою власника інша особа, яка користується об’єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб [2] та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Очевидним є, що другий варіант визначення не може бути застосований для запитуваних обставин (померла особа не може надати свою згоду іншій особі). Тому, померла особа фактично лишається не тільки власником, а і споживачем.
Крім цього, відповідно до статті 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов’язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.
Дана норма та наведена стаття 322 ЦК України разом підтверджують позицію, що обов’язок утримання майна (а отже і сплати відповідних обов’язкових послуг) виникає з однієї лише підстави власності цього майна, а не через фактичне індивідуальне споживання певних послуг.
Також слід зауважити, що за статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов’язані задовольнити вимоги кредитора повністю [сплатити борги], але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов’язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.